Блог учителя української мови та літератури, члена НСПУ Сидорчука Миколи Васильовича: Мої публікації

"Світязь" Ч. 25 (2020)

Антологія літератури письменників Волині
«Під Лесиним небом»

До антології увійшли тексти поетів і прозаїків, що мешкають на Волині. Кожен із цих текстів – чи то поетичний, чи прозовий – наштовхує на глибокі роздуми, які починаються з простого прочитання.

Збірник літературних портретів
"І Леся, і Кобзар, і Каменяр"

"Золота пектораль" № 4(48), 2019

Феномен Анатолія Никонюка

Збірка творів юних літераторів Луччини (вступна стаття "Подорож довкола планети серця")

Слово про колегу

(журнал «Педагогічний калейдоскоп»)

                                                       Математик із ліричною душею
«Учень – це рівняння з кількома невідомими, але розв’язок у нього один – любов до дитини» – таким девізом послуговується у шкільному повсякденні Леся Володимирівна Муха, Учитель, як кажуть, з великої літери, на порозі якої – знаменний ювілей, ще одна з численних сходинок на висхідній дорозі життя, яка позначена рясним урожаєм здобутків, досягнень, успіхів.
Обравши фах математика, Леся Володимирівна присвятила себе вчительській праці у нашій школі, хоча деякий час доводилося працювати і керівником дитячої організації, набувати досвід, який так знадобиться згодом у її праці як класного керівника. А ще тривалий час присвячувала себе обов’язкам заступника директора з навчально-виховної роботи, згуртуванню учительського колективу для досягнення завжди високих цілей.
       Повсякчас урівноважена, вдумлива, зосереджена, вона, як справжній математик, прораховує всі свої дії, обдумує кожен етап своїх уроків, щоб були вони і ефектними, і ефективними. А найголовніше – захоплює дітей своєрідною красою математики, прищеплює любов до пошуків, до думання, до самостійності у діяльності.
        І завжди уважна, толерантна, доброзичлива у стосунках із учнями свого класу, Леся Володимирівна, не тільки активно цікавиться їхнім шкільним життям, а й уміло організовує позакласне дозвілля дітей, зокрема, безліч незабутніх поїздок, екскурсій, походів.
        По-доброму заздриш її ініціативності, завзяттю у вирішенні цілого спектру справ. Залюблена у природу, вона, скажімо, сповна віддається керівництву роботою шкільного лісництва, успішно готує юних дослідників у МАН, здобуває разом зі своїми вихованцями перемоги у різноманітних конкурсах, турнірах.
        Не секрет, що саме такий щоденний приклад Лесі Володимирівни став вирішальним у виборі вчительської професії її і чоловіком, і сином, і невісткою.
       Позаду подолані вершини, попереду – нові, що манять і закликають не заспокоюватися на досягнутому.
       Тож наснаги і завзяття Вам у цьому, Лесю Володимирівно!
З ювілеєм!

Сидорчук М. В.,

учитель ЗОШ І – ІІІ ступенів с. Городище-2

Братові на небеса

Ігрові технології на уроках української мови

М. В. Сидорчук, учитель української мови та літератури

ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Городище-2 Луцького району

У статті аргументовано важливість використання ігрових технологій на уроках української мови, подано методику проведення ділової гри «Тендер», інтелектуальних ігор «Блеф», «Найрозумніший», лінгвістичних—«Біг з бар’єрами», «Зайвина», «Дуель»,суто авторських—«Кросвордист», «Ніша», «Підкори Говерлу» тощо.

Ключові слова: ігрові технології, ділова гра, інтелектуальна гра, лінгвістична гра.

Кардинальні зміни у суспільстві, розвиток науки, техніки й виробництва, зростання інформатизації об’єктивно потребують змін в усіх сферах життя, у тому числі й в освіті. Тому сьогодні необхідна серйозна, науково обґрунтована робота, спрямована на переоцінку існуючих підходів і до визначення мети й змісту освіти, і до форм і методів навчання та виховання. Сьогодення потребує від людини не тільки певної суми знань, умінь та навичок, а, що важливіше, вміння самостійно здобувати й використовувати на практиці нові знання, вміння співпрацювати, спілкуватися, адаптуватися до нових обставин, знаходити шляхи вирішення життєвих проблем. Тобто основною метою стає максимальний розвиток компетентності особистості щодо саморегуляції, самоосвіти та самовдосконалення й виховання почуття постійної потреби до цього.

Звичайно, досягти цієї мети шляхом використання лише традиційних форм та методів організації навчальної діяльності неможливо. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє впровадження у навчально-виховний процес активних методів навчання, серед яких провідну роль відіграють навчальні ігри, які дають змогу формувати знання шляхом інтенсивної самостійної пізнавальної діяльності й, разом з тим, сприяють розвитку індивідуальних творчих здібностей. Науково вмотивована й методично підкріплена, майстерно проваджувана й правильно керована активна ігрова діяльність на уроці й позаурочно формує емоційну, моральну та інтелектуальну сфери дитини, розвиває уяву, сприяє фізичному вдосконаленню[3].

Гра приводить у дію складну механіку самостійної пізнавальної діяльності школярів, ставить їх у позицію активних суб’єктів цієї діяльності, впливає на цілісність формування особистості та підвищення її самоорганізації в навчанні й житті загалом, виховує волю і виробляє зосередженість, плекає бажання вчитися. Гра завжди зацікавлює дітей, а викликана на уроці зацікавленість здебільшого переростає в стійкий інтерес до процесу здобування знань або самого навчального предмета[2]. В навчальному процесі гра має два головних завдання: сприяти оволодінню дітьми суспільними функціями, відносинами та рідною мовою як засобом спілкування між людьми. Тому нині її використання в навчально-виховному процесі стає частішим і (завдяки цьому) якіснішим, відшліфованішим, ефективнішим.

На сьогодні лінгводидактика виробила величезну кількість різноманітних ефективних мовних ігор, ігрових завдань і прийомів, що в комплексі з іншими методичними формами сприяють реалізації пояснювальної функції лінгвістичної теорії, яка вивчається в школі, формуванню в школярів свідомого ставлення до вивчення мови, активізації функціонального підходу до вивчення мовних одиниць, виходу в мовленнєву практику учнів, а також істотно стимулюють навчальну діяльність учнів на уроках рідної мови, формують уміння вільно здійснювати мовленнєве спілкування в усній і письмовій формах, доцільно використовувати ресурси рідної мови в різних життєвих ситуаціях, застосовувати вироблені суспільством правила мовленнєвої поведінки[5]. Серед усього обширу сучасних ігрових форм специфічне місце займають ділові ігри, проведення яких шкільна практика припускає як на уроках, так і в позаурочний час. Ці ігри збагачують дітей досвідом організації певної виробничої діяльності в значних обсягах і різноманітних формах, а моделюючи професійні ситуації, формують уміння їх аналізувати, орієнтуватися в обстановці й приймати оптимальні рішення, стимулюють творчий підхід до справи, виховують у школярів необхідні ділові риси характеру, ініціативність, завзятість, самостійність, відповідальність.

Головними особливостями ділових ігор, які треба враховувати в процесі їх підготовки і проведення, є перенесення центру уваги ігрової перспективи на особистість школяра, використання навчальної інформації як засобу розвитку його індивідуальності, стилю діяльності та спілкування. Навчальна, пізнавальна й комунікативна діяльність учнів під час проведення ділових ігор відбувається у формі імітаційно-ігрової моделі, що спирається на тісну взаємодію, співпрацю і співтворчість гравців, які за допомогою спілкування одержують змогу ствердити свої можливості й здібності, порівняти себе з іншими, захистити власне «Я», зокрема й професійне.

Пов’язана з колективним характером ділової гри активна комунікативна діяльність школярів є важливою умовою її ефективності й однією з головних переваг цього різновиду ігор. Ділова гра сприяє не тільки освоєнню учнями загальномовних і загальномовленнєвих знань, а й закладає в основу формування їхньої мовної особистості поняття професійного мовлення з характерними для нього типами висловлювань, найпоширенішими синтаксичними конструкціями, терміносистемою й ідіоматикою, етикетними формулами, вербальними і невербальними засобами налагодження комунікативної взаємодії тощо.

На уроках рідної мови практикую дві моделі ділових ігор, які розмежовуються на підставі характеру формулювань ігрових завдань. Це ситуативні рольові ігри, які передбачають формулювання завдань у вигляді окреслення певної проблеми, яку треба розв’язати, і відповідно до цих завдань будованої комунікації. Друга модель –ділові ігри програмованого характеру (або структуровані чи ігри за правилами), які передбачають виконання певних лінгвістичних завдань з позицій закріплених за учнями ролей і більшу увагу, відповідно, зосереджують на навчальному компоненті. Перша модель спрямовує гру виключно в комунікативне річище, друга ж комунікативні акти поєднує з навчальними діями з перевагою останніх. На першу модель найдоцільніше спиратися, розгортаючи комунікативну лінію уроку, на другу – лінію пізнавально-діяльнісну.

Безпосередні форми учнівської діяльності під час проведення ділових ігор можуть бути різними: парна робота, мікрогрупа, командне змагання, колективне розв’язування навчальної проблеми й ін.

На уроках рідної мови використовую таку ділову гру як «Тендер», яка своєю технологічністю й порівняною простотою легко надається до освоєння й проведення під час перевірки рівня сформованості в учнів знань з певної теми шкільного уроку мови.

Гра передбачає змагання поділених на команди учнів за право одержати «у власність» те чи інше мовне явище (фонему, різновид лексем або фразеологізмів, частину мови, тип речення тощо). Перемога в тендері присуджується на підставі найкращого освоєння обраного мовного явища командою, тобто команда має продемонструвати глибину теоретичних знань і практичних умінь з певної теми, виконавши ряд пов’язаних із нею завдань. Власники мовного явища (обрані з найсильніших учнів класу) оцінюють виступ кожної з команд, враховуючи глибину продемонстрованих знань і вмінь, творчий підхід, артистизм та інші показники. Самі завдання можуть мати різний характер: від правописних вправ до творчих робіт. Творчі завдання можуть даватися заздалегідь, аби учні мали змогу їх виконати; завдання іншого типу виконуються безпосередньо на уроці.

Методична цінність гри полягає в тому, що вона дає змогу у формі цікавого змагання перевірити рівень сформованості практичних умінь та навичок і теоретичну підготовленість учнів з певної теми шкільного курсу мови, а також привчає їх працювати швидко і якісно, розвиває творчі здібності, виховує колективізм, уміння працювати в команді, узгоджуючи свої дії з іншими й підпорядковуючи їх спільній меті.

Так, у 7 класі використовую гру «Тендер» до теми «Дієприкметник» з такими, наприклад, випробуваннями:

- доповнити тексти дієприкметниками на місці пропусків;

- записати наведені речення, розставляючи розділові знаки;

- утворити від наведених у дужках дієслів дієприкметники;

- знайти дієприкметники і виконати їх повний морфологічний розбір;

- скласти опис українського краєвиду, використовуючи різні дієприкметникові форми.

На уроках мови у 9 класі до теми «Складносурядне речення» пропоную учням виконати такі завдання.

Випробовування перше. З кожної пари простих речень утворіть складносурядні конструкції, використовуючи різні сполучники, найбільш доречні у цьому контексті.

Випробовування друге. Доповніть наведені речення частинами так, щоб утворилися складносурядні конструкції.

Випробовування третє. Запишіть наведені складносурядні речення, розставляючи розділові знаки.

Випробовування четверте. Виконайте повний синтаксичний розбір наведеного речення.

Випробовування п’яте. Складіть легенду про появу якоїсь квітки, використовуючи виключно складносурядні речення.

Використовую також у своїй навчальній діяльності різноманітні інтелектуальні ігри, особливістю яких є їхня універсальність, тобто будь-який вчитель, незалежно від навчального предмету, що він викладає, та вікових особливостей учнів, може використовувати усі ці ігри, наповнивши їх своїм навчальним змістом. Це такі ігри, як «Ланцюжок», «Так чи ні?», «КВК», «Ерудит», «Поле чудес», «Брейн-ринг», «Перший мільйон», «О, щасливчик», «Щасливий випадок», «Блеф», «Інтелектуальний хокей», «Вікторина» тощо[1]. Так, на уроці української мови у 6 класі на тему «Групи слів за вживанням» звертаюся до учнів: слово «блеф» означає «вигадка», «неправда», розрахована на введення в оману кого-небудь. От і я буду намагатися увести вас в оману і по черзі ставити питання, що стосуються нашої теми. Питання починаються зі слів «Чи вірите ви, що…». А ви повинні сказати або «так», або «ні». Ще краще буде, якщо ви зможете обґрунтувати свою відповідь. За однозначну відповідь ви отримуєте 1 бал, за обґрунтовану відповідь –2 бали.

Пропоную учням, наприклад, такі запитання:

1. Чи вірите ви, що терміни – це слова, що вживаються жителями певної місцевості?

2. Чи вірите ви, що слова атом, синус, підмет належать до діалектизмів?

3. Чи вірите ви, що мелай – це кукурудза?

4. Чи вірите ви, що просторічна лексика обслуговує ділову сферу?

Проводжу на уроках рідної мови різноманітні лінгвістичні ігри типу «Асиндетон», «Біг з бар’єрами», «Визбирувач», «Дуель», «Зайвина», «Ідентифікація слова», «Латка на фразеологізм», «Літературний редактор», «Лови помилку», «Паремійна плутанина», «Перекладач», «Правописний тоталізатор» та інші.

Скажімо, при вивченні і закріплені знань з теми «Прислівник» (7 клас) проводжу з учнями гру «Біг з бар’єрами». Для цього поділяю клас на 2, 4 або 6 команд, кожна з яких має здолати кілька «бар’єрів» – виконати певні завдання. Переможницею визначається команда, яка здолала всі «бар’єри», не збивши і не зачепивши жодного. Пропоную такі завдання:

1. Орфографічний бар’єр.

Запишіть наведені прислівники разом, окремо або через дефіс.

Без/відома, в/цілому, аби/куди, над/міру, без/упину, о/пів/ночі, по/українськи та інші.

2. Орфоепічний бар’єр.

Поставте наголос в наведених прислівниках.

Чудно, допізна, злегка, ласкаво, легко, наголову, потемки, виразний, натщесерце та інші.

3. Лексичний бар’єр.

Поясніть значення наведених прислівників, складіть із ними речення.

Притьмом, збіса, назирцем, миттю, навпомацки, поспіль, горілиць, знічев’я та інші.

4. Словотвірний бар’єр.

Погрупуйте наведені прислівники відповідно до частин мови, від яких вони утворилися.

Знизу, потім, весело, відколи, ридма, удесятеро, байдуже, нехотя, гордо, щороку, навхрест та інші.

5. Морфологічний бар’єр.

Утворіть, де це можливо, вищий і найвищий ступені порівняння прислівників.

Гаряче, довго, здалеку, згарячу, старанно, голосно, вчетверо та інші.

6. Синтаксичний бар’єр.

Знайдіть у наведених реченнях прислівники і визначте групу обставин за значенням, до якої вони належать. (Пропоную учням поетичний текст).

Часто проводжу на уроках мови гру «Зайвина», зміст якої полягає в тому, що учні, одержавши аркуші, на яких погруповано подається перелік певних лінгвістичних термінів, понять, мовних одиниць, мають завдання – знайти й вилучити зайве, тобто все те, що не підлягає об’єднанню спільною ідеєю, правилом, визначенням тощо. Перемагає і найвищий бал одержує той, хто виконує завдання найшвидше і без помилок. Наприклад, у 6 класі до теми «Відмінювання іменників» пропоную такі завдання:

1. Завод, мармур, ансамбль, квадрат, спокій, грюкіт, дощ. (Зайве слово квадрат, бо в Р. в. одн. воно має закінчення -а, всі інші – -у).

2. Полк, деканат, ячмінь, електрон, сніг, циклон, гелій. (Зайве слово – електрон, бо в Р. в. одн. воно має закінчення -а, всі інші – -у).

У 5 класі при вивченні теми «Правопис префіксів» використовую гру «Пастка». Серед запропонованих слів учні шукають заховану помилку і виправляють її. Той, хто швидше знайде і виправить помилку, стає переможцем.

Наприклад: сфотографувати, здати, зливати, з’їсти, стривожений, схопити, зпотворити, створити, збайдужіти.

Відповідь: зпотворити, бо це слово треба писати з префіксом с- – спотворити.

У 10–11 класах часто проводжу гру «Дуель»: наводжу слова російською мовою, почергово адресуючи їх учням; їхнє завдання – чим швидше дібрати український відповідник.

Наприклад, сопоставлять – зіставляти, кудрявый – кучерявий, мероприятие – захід, клетчатый – картатий, клюква – журавлина, изумруд – смарагд, янтар – бурштин, кузнечик – коник, нахал – нахаба і т. д.

Використовую на уроках рідної мови свої, суто авторські, навчальні ігри, такі, як «Кросвордист», «Ніша», «Підкори Говерлу», «Реставратор», «Додатковий шанс», «В одній зв’язці» та інші.

Скажімо, на системі уроків у 6 класі при вивченні теми «Прикметник».

Так, до теми «Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль» використовую гру «Кросвордист». Для цього пропоную учням згрупуватися у 2 команди і встановити прикметник за словниковою статтею, наприклад:

1. Який дуже сильно розрісся.

2. Дуже давній.

3. Який має сильний, приємний запах.

4. Який угинається, подається при дотику.

5. Який поводиться стримано, обдумано, не наражаючись на можливу небезпеку.

6. Який сіють восени і збирають наступного року.

Довідка (відповіді): 1. Буйний. 2. Прадавній. 3. Духмяний. 4. М’який.

5. Обережний. 6. Озимий.

На уроці за темою «Групи прикметників за значенням. Перехід прикметників з однієї групи в іншу» пропоную учням гру «Ніша». Для цього їх згруповую у 2 команди із завданням: заповнити «ніші» – віднести прикметники до тої чи іншої групи за значенням. За помилки – штрафні бали. Наприклад: Лесин, осінній, потрійний, денний, зелений, справжній, солов’їний, орлиний, дерев’яний, широкий, сестрин, вовчий, дошкульний.

До теми «Ступені порівняння прикметників, їх творення» проводжу гру «Підкори Говерлу», суть якої така: учні групуються у команди і одержують завдання – утворити ступені порівняння прикметників. За правильну відповідь – команда піднімається на «сходинку» вище, за неправильну – на одну «сходинку» опускається нижче. Перемагає та команда, яка першою підкорить «вершину» з певною кількістю балів.

На інших уроках із загальної теми «Прикметник» використовую гру «Реставратор», зміст якої у тому, що командам даю завдання відновити правильний порядок слів у реченнях, поставити прикметники у потрібних відмінках; гру «Додатковий шанс», у якій команди мають завдання на картках утворити від власних назв відносні прикметники за допомогою суфікса -ськ і передати учителю. У випадку помилки картки повертаються учням і дається шанс виправити помилку. Перемагає команда, яка швидше справиться із завданням.

Цікавою для дітей є гра «Найрозумніший», яка дає можливість перевіряти знання учнів з даного предмета за весь навчальний рік. Вона складається з трьох турів. У першому – учасникам необхідно дати відповіді, скажімо, на 18 запитань з курсу мови. У другому – після гри «Дешифрувальник» учнями обирається своя категорія. У третьому – учні відповідатимуть на питання своєї спеціальної теми. Наприклад, у 7 класі гру «Найрозумніший» проводжу з використанням категорій «Лексикологія», «Звуки та букви», «Будова слова», «Іменник», «Займенник», «Речення», «Орфографія», «Члени речення», «Числівник», «Службові частини мови», «Самостійні частини мови», «Секрет: загадки».

Використання цих ігор робить уроки цікавішими, змістовнішими, «темповими», розвивають творчу активність учнів, «почуття ліктя» тощо.

Украй важливою, вважаю, повинна бути й система заохочень переможців лінгвістичних ігор, яка підтримуватиме в учнях дух здорової змагальності, зміцнюватиме певність себе, своїх сил і вмінь. Тому і застосовую найрізноманітніші форми заохочень: від традиційних значків, дипломів, вимпелів до нетрадиційних «навчальних валют», знань, пільг тощо. Головне – пам’ятати, що кожне, навіть найменше досягнення дитини слід помічати, підтримувати, заохочувати.

Методів виховання любові й поваги до рідного слова дуже багато. Але, на жаль, вони часто хибують сухістю або надмірним моралізуванням чи патетикою. Дітям на рівні правил вбивають у голови постулати про красу й багатство рідної мови, на помпезних, високопатріотичних вечорах рідної мови примушують декламувати нестямно-палкі вірші, освідчуватися в щирій любові до рідного слова. Але ні заучуванням правил, ні декламуванням патетичних поезій молодь українською мовою особливо не зацікавиш. Радше відштовхнеш, як від вимушеної, але незрозумілої, а відтак обтяжливої необхідності. «Хіба може закохатись дитина у квітникарство, коли показати їй засушену, сплюснуту між сторінками книги позаторішню квітку й сказати: це краса –люби її, кохайся в ній?», – писав В. Сухомлинський у статті «Слово рідної мови»[4, 50]. Навчання рідної мови повинне бути природним, безпосереднім і жвавим. Молодь потрібно не повчати й переконувати, а зваблювати, зачаровувати живим, колоритним, сучасним, актуальним для неї україномовним спілкуванням. Робота сьогоднішніх учителів і викладачів української мови вимагає творчості й філігранності: важливо не збитися на патетику, не злукавити в почуттях, не розчарувати одноманітними, нецікавими, відірваними від природного спілкування вправами.

Тому у виконанні цієї нелегкої місії вчителям-словесникам і надає велику допомогу використання ними на уроках рідної мови сучасних ігрових технологій.

Література

1. Інтелектуальні ігри на уроках української мови та літератури / Упорядник К.Ю.Голобородько. – Х.: Вид. група «Основа», 2006.

2. Передрій Г. Про цікаві завдання й ігрові форми роботи з української мови. – Дивослово, № 1, 2005.

3. Рудницька О.Б. Нетрадиційні завдання з української мови. 5–9 класи. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Мандрівець, 2004.

4. Сухомлинський В. О. Слово рідної мови // Укр. мова і л-ра в шк. –1965. – № 5. – С. 47-54.

5. Федоренко В.Л. Енциклопедія інтелектуальних ігор на уроках української мови: – Х.: Вид. група «Основа», 2007.